"Нездоланна перемога і оборона Церкви"
Бесіда на Свято Воздвиження Чесного й Животворящого Хреста Господнього

Свято Воздвиження Чесного й Животворящого Хреста Господнього встановлено на честь віднайдення у IV столітті святою царицею Єленою, матір'ю святого імператора Костянтина, справжнього хреста, на якому було розіп'ято Господа нашого Іісуса Христа. Народ, довідавшись про цю подію, почав сходитися для поклоніння святому хресту. Аби усі змогли побачити вшановування святині, патріарх Макарій підніс хрест угору зі словами: "Господи, помилуй!" Із цього моменту і до сьогодні Православна Церква не перестає воздвигати у храмі прикрашений квітами та зіллям хрест, поклонятися йому та оспівувати Творця Всесвіту: "Величаємо Тебе, Христе - Життя наше, і шануємо хрест Твій святий, бо Ти визволив нас із неволі ворожої".

Головна ідея нинішнього свята - це прославлення хреста як знаряддя Христової перемоги над смертю, тлінням та стражданням. Звичайно, для невіруючих людей хрест був лише дерев'яним виробом, який приносив смерть засудженим на страту, але для православного християнина - це насамперед хоругви радості, величі, бо з волі Божої належало зцілити людину хрестом і "стражданням Безгрішного на хресному дереві розв'язати засудженого", - співає Церква у свято Хрестовоздвиження.

Через Хрест Господній Творець світу подає кожній віруючій людині й усьому людству божественну енергію очищення, прощення та оновлення. Помилка багатьох сучасних християн полягає в тому, що вони звикли говорити про те, що не до кінця відчувають та розуміють, а часом замість богословського проникнення у серцевину питання задовольняються лише повторенням прописних істин. Наприклад, немає сумніву, що потрібно без усілякого нарікання, ремствування, скорботи нести свій хрест, тобто мужньо витримувати життєві страждання, але це неможливо зробити без відчуття духовної радості, Божої підтримки та благодаті Христової.

Саме тому у свято Хрестовоздвиження Церква зосереджує нашу увагу на перемозі та радості. В іншому випадку, у сучасної людини без Господньої допомоги, без реалій божественного спілкування людини з Богом, тільки одне проголошення промов та проповідей про хрест, смирення та покаяння будуть викликати лише стійку "алергію", духовний спротив або навіть хворобливі явища цинізму й нігілізму.

Християнин завжди потребує підтримки, підбадьорення, осмислення того, що ми несемо свій хрест разом із Христом, що Він поруч, Він надає сенсу нашим стражданням, сили, могутності й мужності для здійснення духовної боротьби проти реальних сил зла та лютого ворога роду людського. За стражданням приходить очищення, прощення, воскресіння, слава та велич Божої милості.

Не можна бути християнином і не відчувати силу Христової перемоги, радість воскресіння та повноту буття в єдності з Творцем. Здобуваючи свою перемогу над гріхами, пороками, недоліками, розгубленістю, невдачами, ми маємо відчути себе органічною часткою Тіла Христового. Важливо усім своїм відданим християнським життям Євангелію бути наріжним каменем Церкви Божої.

Звичайно, нині, у часи зневіри, відчаю, брехні, зради та масової корупції, як нового феномену мислення та світосприйняття, важко говорити про духовність, смирення, духовну довершеність. Нашому суспільству не вистачає елементарної мудрості, поваги до людини, а часом і відчуття людської гідності, солідарності. Навіть проповідь у Церкві про любов сприймається як суто ідеалістичне прагнення, як архаїчна омана, нездорова сентиментальність. Можна споглядати таку картину: священик виголошує проповідь про християнську любов, а стара бабуся каже: "Боже мій, нащо він це каже, хто зараз когось любить?"

В українському суспільному просторі зростає тотальна недовіра до усіх інститутів влади та громадських об'єднань. Тому християнинові, як ніколи, необхідне зміцнення, підбадьорення, розуміння того, що без Бога знайти правду, справедливість, подолати корупцію, збудувати справжнє громадянське суспільство, міцну родину та сильну державу - неможливо. Без благодаті Святого Духа важко знайти радість, цілісність, сенс буття! Тільки Христос, Який здолав на хресті страждання та осуд, Який відчув зрадництво від близьких та друзів, Який пройшов шлях страждання, смерті, зможе врятувати та втамувати нашу спрагу до істинного життя, бо Він не загинув, не зламався, не занурився у печаль і відчай, а подолав смерть, одержав перемогу над пеклом і воскрес із мертвих.

Християнин мусить бачити у своєму власному бутті не лише безперервні пости, молитви, аскетичні дії та заборони, але й споглядати велику таємницю перетворення Животворящим Хрестом усіх наших негараздів на свято духовної радості, подяки, піднесення духу та славослов'я. Недаремно у цей день Православна Церква співає: "Радуйся, Хресте живоносний, нездоланна перемого, брамо райська, підпоро вірних, обороно Церкви". Саме духовної оборони не вистачає сучасному християнинові, який з усіх боків терпить поразку. Під вогняними стрілами дикої орди сучасних політиків, під тиском ідеологічних інститутів, не завжди правдивих засобів масової інформації православні християни зазнають поразки і стають на бік переможених. Православ'я опинилося в оточенні сучасної культури, яка вже не потребує існування Живого Бога. Сьогодні немає переслідувань за віру, але є байдужість стосовно церковного життя та релігійних питань.

Стоять відкриті православні храми, але в них не заходять люди. Деякі люди не мають часу, сил, бажання, а головне, потреби зайти до храму Божого, віддати подяку не священникові - Творцеві. Звичайно, якщо хтось помре або занедужає, ми, вбиті горем, можливо, і звернемося до Бога, попрямуємо до храму. Але зазвичай, у кращі часи буття - у хвилини радості, успіху - людина не звертається до Бога. А навіщо дякувати Богові? "Адже все, що я маю, - це моя власна, особиста заслуга, це я придбав сам. До чого тут Бог?" - так міркує більшість сучасних людей.

Наша культура "звільнилася" від християнського впливу, вона буквально вибухнула в усіх напрямах "новою релігійністю", а радше, забутою старою. Магія, гадання, марновірство, чаклунство, язичництво - "нові", старі забуті "боги" сучасної людини. Одержимість, психічні розлади, гріховна патологія, екзальтованість і хворобливість здобувають нові жертви. Чаклунство, магія, астрологія досягають неймовірної популярності, щодня газети й журнали друкують астрологічні прогнози для різних категорій людей: навіть деякі керівники підприємств використовують астрологічну відповідність для добору кандидатів на посаду. Бізнесмени, політики, зірки шоу-бізнесу й пересічні громадяни "заряджаються" енергією, "виходять в інший вимір", очищають "ауру" у ворожок та відьом.

Магія сьогодні у багатьох людей стала в один ряд з духовною практикою Православ'я. У цю страшну картину масового божевілля, окультизму, марновірства "гармонійно" вписується язичницький, "войовничий" націоналізм, який говорить не про духовні цінності, модернізацію суспільства, відродження та оновлення, а про "нашу" кров, "славне" трипільське й арійське минуле. Зазвичай націоналісти-язичники озираються у сутінки учорашнього дня, не звертаючи світлого погляду в майбутнє, а сьогодення для них виповнене нескінченною боротьбою, ненавистю, пропагуванням національної ворожнечі, звинуваченнями когось у своїх бідах та неспроможності самостійно збудувати власну країну. Сьогодні ми є свідками масового відходу від духовної розсудливості, мудрості, наукового раціоналізму, наше суспільство занурюється в різноманітний міфологічний субстрат.

Сучасний світ не говорить про Бога, молитву, хрест, він розповідає про медитацію, ворожіння, талісмани, "привороти" та "енергетичну зарядку". Довірити своє життя Живому Богові - страшно. Деякі люди вважають, що набагато безпечніше довіритися якомусь людському виробу, пристрою, "викачаному яйцю", оберегу або воді, наговореною "прозорливою" бабкою. Навіть самі православні християни терплять докорінну зміну своїх богословських поглядів, руйнуючи власну соціальну та духовну відповідальність за збереження найдорогоціннішого у духовному вимірі - живої, дієвої віри у Бога. Вони приходять у храм, здебільшого щоб охрестити дітей, повінчатися та поховати близьких. Іноді віруючі можуть жити без проникнення у суть питання, без справжньої турботи про славу, велич Церкви, можуть поставити копійчані свічки, побажавши священикові виключно самому побудувати багатомільйонний собор або самостійно, не турбуючи прихожан, вирішити усі питання парафіяльного буття за кошт "небесної канцелярії". На цьому все духовне життя багатьох "православних" закінчується. На превеликий жаль, із сумом мусимо констатувати, що такій людині не потрібен Христос і їй глибоко байдужі думки про велич і силу Православ'я, страждання Бога, Його Хрест, Розп'яття, Погребіння й Воскресіння.

Ясно, що зневіра, байдужість, духовне зубожіння, безвідповідальність, холодні до віри серця суперечать духовно-моральним принципам християнина. Свято Хрестовоздвиження нагадує кожній православній людині про жертовний подвиг, збереження чистоти православної віри, особисту відповідальність за життя, славу й утвердження Церкви. Сліпучий феєрверк різноманітних окультних вчень, сучасних концепцій "просвітлення" не повинні засліплювати очі віруючому християнинові. Головною метою місії Православної Церкви на сучасному етапі є цілісне збереження власного віровчення та здатність його передачі майбутнім поколінням. Жива віра у Бога, багатство святоотецької спадщини, християнський досвід соціальної розбудови суспільства в єдності з Творцем, відповідальність християн за майбутнє, активна громадянська та соціальна позиція людини - основа справжнього відродження нашого українського суспільства.

Маючи на собі святий хрест, носячи його у своєму серці, християни мусять боронити рідну віру та Церкву від усіляких нападів ворогів та від духовних спотворень, пам'ятаючи церковні слова про те, що Хрест - християнам надія, заблудним навчитель, захопленим бурею - пристановище, у боротьбі перемога, всьому світові твердиня, хворим лікар, мертвим воскресіння.


(З книги протоієрея Діонісія Мартишина "Благовістіть оновлення світу: духовні бесіди зі студентською молоддю на православні свята")