Бесіда на Різдво Богородиці
Першим, особливо радісним святом церковного року є свято Різдва Богородиці. Це свято тісно пов'язане зі здійсненням релігійних надій людства. Історія церковних свят та історія Церкви загалом - це дорогоцінний, безперервний шлях надії з минулого у майбутнє. Літопис буття Церкви - не механічний перелік історичних імен святителів, преподобних і соборних подій, а животворяща книга, яка оповідає про спасіння людства та розкриває реальний досвід Богоспілкування.
У Різдві Пречистої Діви світ здобуває шлях спасіння, "будується міст до життя", людина від пекла визволяється - чуємо ми за богослужінням у Церкві. Богородиця спасає усе людство, рятує кожну людину, яка знемагає від горя та зневіри. Матір Божа усуває людину від прірви, в яку штовхає її гріх, страсті та пороки. Більше того, всі значні богословські теорії, пульс і серцебиття Православної Церкви нерозривно поєднані з життям Цариці Небесної. У хвилини зневіри, всупереч духу скептицизму та відчаю, який сьогодні панує у світі, християнин подумки звертається до тієї події, яка поклала початок нашої надії на спасіння. У день Різдва Богородиці кожна віруюча людина з особливим відчуттям близькості небес молиться словами: "Пресвята Богородице, спаси нас".
Свято Різдва Богородиці осмислюється православним богослов'ям та Церквою у тісному зв'язку з великою таємницею Боговтілення Христа Спасителя. Тому не випадково, що Церква, розглядаючи подію Різдва Діви Марії, звертається до священної місії Христа Спасителя у світі. Про це свідчить тропар свята: "Народження Твоє, Богородице Діво, провістило радість всьому світові, бо з Тебе засяяло Сонце правди - Христос Бог наш, що розірвав прокляття й дав благословення, що зруйнував смерть і дарував нам життя вічне". Народження Цариці Небесної розкриває нам основні аспекти спасіння християнина, яке стало можливим завдяки втіленню Христа Спасителя, народженого Дівою Марією.
Боговтілення на землі Господа Іісуса Христа змінює всю людську історію. Тепер людина вже не самотня, вона поділяє своє власне буття з Богом, і Бог живе разом із людиною. Кожен православний християнин може впевнено сказати словами молитов сьогоднішнього свята: "Христос - цвіт життя нашого". Зауважимо, що участь Творця в житті людства - вирішальна. Дуже часто ми чуємо, що людина, звершуючи церковне богослужіння, служить Богові. Справді, Бог через церковні таїнства й обряди слугує людству. Творець приходить до нас, з любов'ю приймає наше буття. Тому дивним іноді є твердження деяких християн, що вони достойно приготувалися, наприклад, до Святого Причастя, Сповіді чи Соборування.
Всі ми недостойні, і християнина Бог приймає не за те, що він прочитав правило до Причастя, канони чи акафісти, а тому, що Бог любить усе людство, і Його ласка та милосердя безмежні. Справжнє духовне життя християнина формується не знизу на рівні його прагнень, виконання приписів та заборон. Святість, доброчесність не народжуються грою людської уяви, вони не виникають лише від бажання або навіть крику людської душі. Спасіння, зцілення, духовне спілкування з Творцем народжується згори, від Бога. Благодать Святого Духа освітлює розум, запалює серце та надихає людське життя силою та енергією справжнього існування й спілкування. І ніякі теоретично-богословські "завертаси" не зможуть втамувати духовну спрагу людини до живої води Богоспілкування.
Якби у духовному бутті християнина не було Живого Бога, православна віра не витримала би випробування часом і самим життям. Жодні громадські, релігійні об'єднання без Божої допомоги не зможуть врятувати людину, поставити людство на шлях спасіння. Християнин, покладаючись у питанні спасіння виключно на власні сили, спотворює саме духовне життя. Тому і не дивно, що в нашому парафіяльному житті можна споглядати не лише феномени духовно-морального вдосконалення, а й елементарне хамство, неуцтво та ворожнечу. Прихожани у храмі, півчі на кліросі, паламарі й священики у вівтарі сваряться між собою, сповнені заздрощів, самолюбства, жадоби влади або так званої месіанської пихи: "Ми православні, ми обрані з-понад інших народів, ми спасемося, а всі інші підуть у пекло… Ми - Свята Русь". На практиці, декларуючи на словах любов до ближнього, проповідуючи любов понад усе, православні християни у багатьох випадках, на превеликий жаль, ідуть шляхом фарисейства, лицемірства та духовної омани. Як тут не згадати слова нашого українського генія Тараса Шевченка:
Мій Боже милий, як-то мало
Святих людей на світі стало.
Один на другого кують
Кайдани в серці. А словами,
Медоточивими устами
Цілуються і часу ждуть,
Чи швидко брата в домовині
З гостей на цвинтар понесуть?
Зловороже бродіння, чвари та колотнеча не можуть бути характеристикою православної спільноти. Але, на жаль, пекельні квіти зла теж проростають у церковному бутті, їх треба негайно викорчовувати, а не робити з них гербарій спотвореної "духовності", "смирення" та "покаяння".
Повнота істинного буття приходить зверху, Бог дає йому початок даром Своєї Присутності. Втілення Христа підносить людство на новий, вищий рівень розвитку та спілкування. Віднині сам Бог конструює людське буття. Усвідомлення людиною своєї немочі та слабкості самотужки досягти спасіння - це вже початок духовного оновлення та зцілення. Християнин мусить відчути свою самотність, безпорадність і спрямувати свій шлях духовного розвитку до єднання з Христом - Живим Тілом Православної Церкви.
Сьогодні не тільки православній громадськості, але й усьому українському народу, зневіреному зрадництвом, політичними махінаціями, соціальними експериментами й неправдою з усіх боків, життєво необхідне звернення до Тієї, Яка не обдурить, почує, помилує й урятує. Тому саме ці слова промовляє наш народ до Богородиці: "Не доручай мене заступництву людей, Пресвятая Владичице…, завжди переможений, і потіхи не маю, крім Тебе, Владичице світу. Надіє і Заступнице вірних, не погордуй благанням моїм".
Відродити нове життя в сім'ї, приході та у рідній Батьківщині неможливо без навернення до вічних та абсолютних цінностей, які нам проповідує Православна Церква. І саме свято Різдва Богородиці акцентує нашу увагу на силі Божій. Сучасній людині важливо зрозуміти й погодитися з тим, що позитивні, конструктивні зміни не прийдуть у наше життя без морального оздоровлення на засадах Закону Божого та особистої соціальної відповідальності перед Творцем за те, що сьогодні відбувається у наших родинах, на робочому місці та в усьому світі.
Але при цьому не забуваймо, що моральність - це не холодна манна каша всепрощення чи теплий кисіль людського конформізму, а пророча мужність жити, незважаючи на гріховний світ, по заповідях Господніх. Церква транслює у світ не тільки ідеї, а й творчу енергію, яка дає змогу християнинові перемагати ворогів як видимих, так і невидимих, долати, здавалося б, непереможне зло, яке реально існує у цьому світі. Життя християнина - це безперервний, динамічний процес протистояння злу, пророча боротьба за Правду Божу. І у цій боротьбі зі злом, цинізмом, зневірою, фальшю та фарисейством тільки Богородиця своєю любов'ю й турботою може запалити холодні, байдужі серця людей, щоб вони палали вірою, надією та радістю.
Шляхами історії людство долучається до спасіння у Христі через Різдво Богородиці. Тому і Православна Церква співає на свято: "Сьогодні провіщення всесвітньої радості, сьогодні повіяли вітри, провісники спасіння" (стихири на вечірні). "Адам визволився, й Єва радіє, і взивають душею до Тебе, Богородице: "Через Тебе ми визволилися від первісного прокляття, коли Христос з'явився" (пісня 7 на утрені). Діва Марія, ставши Матір'ю Христа Спасителя, здійснила план Божого задуму про спасіння усього людства, а через це людина, долучаючись до спасіння у Христі, може йти шляхом виправлення, "відновлення з тління до життя вічного" (стихири на вечірні).
Таким чином, підсумовуючи нашу духовну бесіду, зазначимо:
Свято Різдва Богородиці навчає нас будувати своє спасіння лише на фундаменті Божої турботи про людство. Молитва Богородиці за народ Божий - відчинені ворота до раю.
Здолати гріх, пороки та корупцію, про яку з ранку до ночі говорять наші політики, можновладці та журналісти, можна лише на засадах копіткої щоденної, передовсім власної праці над очищенням серця, просвітленням розуму благодаттю Святого Духа. Лише Божа сила та енергія Творця можуть преобразити наше життя. Без навернення до вічних релігійних цінностей ніколи не відбудеться відродження повноцінного та істинного буття людства.
(З книги протоієрея Діонісія Мартишина "Благовістіть оновлення світу: духовні бесіди зі студентською молоддю на православні свята")