Украинская Православная Церковь
Православна Церква Київської Русі, на відміну від Древніх Православних Церков, не знала в своїй історії епохи мучеників. Такою епохою для неї стало XX століття. Погляд на неї, як на трагічну, з точки зору людяності, цілком виправданий. Однак з точки зору церковної і релігійної, цей період, як це не парадоксально, - час великої слави і торжества.
Зорями світлими, незвабленими миром, - іменує Церква святих мучеників, які світлом своїх подвигів возвіщають Сонце Христа.
Свого часу, знаючи про неминучу участь мученика, і свідомо йдучи сповідувати перед язичниками свою віру, святий Ігнатій Богоносець писав християнам римської церкви: „ Я пшениця Божа: нехай змелють мене зуби звірів, щоб я став чистим хлібом Христовим" (Рим.4:4). Першим же колоском нашої Церкви, якого підрізав серп червоного войовничого безбожництва, став священномученик Володимир (Богоявленський) - другий Володимир після великого Київського князя-хрестителя. Його мученицькою кончиною розпочалася епоха хрещення Русі кров'ю, довгий період гонінь на Церкву, під час яких велика кількість кліриків і мирян прийняли мученицькі вінці, засвідчуючи свою вірність Христові навіть до смерті (Одкр.12:11).
В управління древньою кафедрою Київських Першосвятителів митрополит Володимир вступив у 1915 році. Жовтневий переворот 1917 року викликав неустрій і в церковному житті на Україні. Єпархіальний з'їзд кліру і мирян, який проходив в той час у Києві, утворив самочинне керування. Виступаючи проти переустрою життя єпархії і неканонічних дій по утворенню автокефалії, митрополит Володимир закликав пастирів і пасомих уникати ворожнечі і не допустити розкол, зберігати Церкву від ейфорії революційної політизації в єдності і чистоті Православ'я.
З приходом у Київ громадянської війни і захоплення більшовиками міста, почалися невидані до того часу пограбування і насилля, що супроводжувалися оскверненням монастирів і храмів, святинь Києво-Печерської Лаври.
25 січня, а за новим стилем 7 лютого, 1918 року озброєні люди увірвалися в покої митрополита Володимира і після знущань над ним вивели за стіни Лаври і розстріляли. Перед смертю архіпастир звершив молитву, благословив своїх убивць і сказав: „Господь вас хай простить". Братія знайшли його тіло, спотворене великою кількістю колотих та вогнепальних ран. Похоронили митрополита Володимира в Хрестовоздвиженському храмі, що на території Ближніх печер Києво-Печерської Лаври. А в лику святих архіпастиря-сповідника прославили влітку 1992 року. В тому ж році були відкриті для вшанування і його чесні мощі, які зараз почивають у Благовіщенському храмі Дальніх печер.
Приклад мучеників надзвичайно важливий для сучасної людини, яку оточують, частіше за все, хибні уявлення про життя. Він допомагає осягнути очевидну істину: яким би не було цінним наше земне життя, у всякому разі воно не цінніше вічності. Успіх боротьби зі злом вимірюється не зовнішньою перемогою і не матеріальним результатом, а стоянням в істині до кінця: „Хто ж перетерпить до кінця, - говорить Господь, - той спасеться" (Мк.13:13).
Ми все більше і більше розуміємо, що недавнє минуле явилося свідком не лише масової загибелі невинних людей, не лише богоборства і боговідступництва, але і найвищого, світлого, перемагаючого смерть мученицького подвига, яке можна порівняти лише зі сповідництвом перших християн.
Новомученики свідчать і сьогодні - свідчать перед нашим секуляризованим суспільством. Суспільством, у якому ми спостерігаємо моральне зубожіння, духовне спустошення, розрив сімейних і соціальних зв'язків, служіння ідолам егоїзму, багатства, гордості, комфорту і вседозволеності. Саме сьогодні надзвичайно важливим є живе свідчення про Істину, готовність піти проти загальноприйнятих поглядів, проти лукавства віку цього, проти зла, прикритого личиною добра.
Прославляючи мучеників, ми споглядаємо Божественну любов, яка не дозволяє нам до кінця погрузнути в гріховній пітьмі. Ми благоговіємо перед сонмом мучеників, страстотерпців, сповідників, що предстоять перед Престолом Божим і моляться за наш багатостраждальний народ, за нашу Україну.
Їх молитвами, молитвами первомученика нашого часу святителя Володимира нехай Господь укріпить нас у вірі й несінні свого життєвого хреста. Амінь.
Блаженніший Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви
(По материалам "Українська Православна Церква" )