Украинская Православная Церковь
Фарисей і митар разом прийшли до храму Божого помолитися, але винесли з храму не однакові плоди молитви. Митар пішов до дому більш оправданий Богом, ніж фарисей. Послухаємо, як молився фарисей і як молився митар, і хто з них вгодив Богу своєю молитвою. Зайшовши до церкви, фарисей молиться так: „Боже! Дякую тобі, що я не такий, як інші люди, крадії, кривдники, прелюбодії, або як цей митар: пощуся два рази в неділю, даю десяту частину із всього, що маю”.
Зовсім не так молиться митар. Він говорить мало, але з великою скорботою за свої гріхи, не піднімаючи голови, вдаряючи себе в груди і говорить: Боже! будь милостивий до мене грішного!” І ось результат: митар пішов з церкви до дому оправданим, хоч був грішником, а фарисей – ні, хоча і робив справи законної правди.
Чому ж молитва фарисея була невгодна Богу? „Горе тим, котрі мудрі в своїх очах і розумні перед самими собою!” – говорить Бог через Пророка Ісаію. Фарисей в сліпій гордості забув, що говорить і з Ким говорить.
В кожного з нас звичайно більше гріхів, ніж добрих справ, та й добрі справи робляться з помочі Божої – чим тут хвалитись? Чи не краще пролити сльози каяття за свої гріхи, чи не краще вознести теплу молитву до Бога і Йому повідати печаль свою, „Душа моя сповнилася зла і життя моє до аду наблизилось” – співається в церковному піснеспіві.
Кожному з нас після здійснення всякого доброго діла, потрібно пам’ятати слова Господа „Коли виконаєте наказане вам, кажіть: ми раби нічого неварті, тому що зробили те, що мали зробити” (Лк.17:10 ). І яка нам може бути користь від того, що ми говоримо про чужі гріхи, якщо ми самі „в безодні гріховній знаходимось”, чи не краще частіше повторювати словами молитви преп. Єфрема Сірина: „Дай мені бачити мої гріхи і не осуджувати брата мого”.
Молитва митаря – це істинний приклад молитви, яка виправдує грішника. З такими почуттями як у митаря потрібно знаходитись в храмі, який є домом молитви, місцем звершення великої безкровної жертви, місцем єднання Бога з людиною.
Багато означає і зовнішнє положення того, хто молиться в церкві, бо воно служить виразом внутрішнього настрою. Хто приходить до церкви пізно, а вийти спішить раніше, той мало розуміє достойність молитви і призначення Церкви, котра молиться тільки за тих, хто з вірою, благоговінням і страхом Божим входить до храму. Хто в храмі дозволяє собі розмови про справи життєві, розглядає, хто як стоїть, осуджує стоячих у храмі, той стає подібним фарисею. Хто при наявності тілесних сил, далекий від років старості, спирається на стіни, нарікає на тривалість служби, той виконує тільки зовнішній обряд, не розуміє, що молитва є подвиг, що при спрямуванні до Бога молитовного духу має бути деяке самовідторгнення. Хто не сумує, коли звершується заупокійне богослужіння за незнайомих йому померлих, той не проникає братською любов’ю о Христі до всіх, той і до церкви принесе дух самозакоханості і фарисейського превозношення. А проти цього духу і спрямовано церковне богослужіння.
Блаженніший Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви
(По материалам "Українська Православна Церква" )