Украинская Православная Церковь
На прикладі притчі про блудного сина, Господь розкрив нам таємницю безкінечної любові Бога до Свого творіння, всепрощаючої любові батьків до дітей, любові кожного з нас до свого ближнього. Як же нам полюбити свого ближнього? Як виконати другу, після любові до Бога, заповідь Христову? Перш за все, нам необхідно намагатися розглянути за зовнішнім виглядом людини, людину внутрішню, її глибинну і частіше за все до пори до часу скриту, потаємну суть. Нам потрібно заглянути туди, де в кожній людині криється образ Божий і наше людське, загальне Богу Отцю синівство. Часто ми бачимо лише людину зовнішню, поругану гріхом, яка потопає в страстях, і не помічаємо того образу Божого, який криється під зовнішніми нашаруваннями. А саме його ми повинні побачити в людині і йому вклонитися в кожному з наших ближніх.
Дуже поширеною є помилка, яка стає коренем багатьох конфліктів між людьми, і полягає вона в тому, що ми не приймаємо людину такою, якою вона є, а хочемо бачити її іншою. З нашої суб’єктивної точки зору тій чи іншій людині чогось не вистачає, в чомусь вона могла б бути, чи стати кращою. Ми створюємо штучний образ, штучну схему, і хочемо, щоб наші оточуючі вписувалися саме в неї. Однак, а це і трапляється частіше за все, той, кого ми намагаємося помістити в якісь рамки, в них не вміщається, і ми починаємо жити в конфлікті між нашим уявленням про те якою ця людина повинна бути і якою вона є насправді.
Необхідно пам’ятати, що Бог любить кожну людину саме такою, якою вона є. Так, Бог чекає, коли грішник покається, виправиться, навернеться до Нього; Бог хоче, щоб кожна людина стала кращою, аніж вона є; Бог, як люблячий батько, страждає від нашої недовершеності, від наших гріхів, від того, що людина залишає і забуває Його. Але все це не заважає Богу любити людину, ще до того як вона навернеться, покається і виправиться. Великий подвижник благочестя, преподобний Ісаак Сирін вчив, що любов Бога до людини не зменшується навіть тоді, коли не зустрічає взаємності. І прикладом цьому є вже згадувана нами притча про блудного сина. Не дивлячись на те, що син полишивши батька, пішов „на страну далече”, батько продовжує його любити і чекати.
Є в притчі ще один момент - не дивлячись на всю свою любов, батько не нав’язує її синові, він не проявляє насилля, не обмежує його волі, свободи його вибору.
У нашому повсякденному житті часто трапляється так, що батьки бувають невдоволені своїми дітьми, вважають, що діти займаються не тим, чим потрібно, не слухаються, не проявляють достатньо уваги і піклування. Так, діти повинні бути слухняними і турбуватися про батьків. Так, батьки несуть відповідальність за своїх дітей і в деяких випадках повинні втручатися у життя дітей, щоб з висоти свого життєвого досвіду вказати їм на те, чого вони, через свою незрілість, не бачать. Але батькам не потрібно забувати, що їхня дитина - вільна особистість, яка має право вільно вибирати свій шлях, формувати свої інтереси, коло друзів. Любов не повинна переростати в насилля над особистістю. Часто мати тримає дитину в суворості, позбавляє її розваг, контролює коло її спілкування, забороняє зустрічатися з тими чи іншими друзями. Трапляється, що через моральні переконання віруючі батьки забороняють дітям дивитися телевізор, ходити в кіно, гуляти на вулиці. При цьому вони не завжди можуть пояснити, в чому зміст такого утримання, не дають дітям позитивного наповнення життя, а лише забороняють ті або інші речі. Варто пам’ятати, що жодна заборона чи обмеження не може стати стержнем духовного життя. І лише до якогось моменту дитина терпить, а потім раптом, досягнувши певного віку, скидає з себе це ярмо нав’язливості, і що саме страшне відбувається в цьому випадку - разом з ним втрачає і віру.
У свою чергу і молодим людям варто пам’ятати заповідь, в якій Господь каже, що необхідною умовою нашого добробуту і земного довголіття є шанування батьків, яке звісно ж неможливе без послуху їм. Не слід забувати про їхній життєвий досвід, а найбільше про те, що не один батько і не одна мати не бажають своїм дітям нічого, крім добра. Амінь.
Блаженніший Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви