21 липня 2013 года
Протоієрей Діонісій Мартишин
З іменами святих рівноапостольних великого князя Володимира (день пам’яті — 28 липня) і великої княгині Ольги (день пам’яті — 24 липня) пов’язані питання Благої Вісті Христової, православної віри, просвітництва та модернізації буття українського народу. Ці святі не лише дорогоцінні перлини церковної історії, державні діячі, дипломати, просвітителі народу, але і, за висловом відомої української громадської діячки, вченої, професора Галини Сагач, “святі архітектори Дому Пресвятої Трійці на нашій землі”.
Невипадково у день пам’яті святого князя Володимира Церква співає: “Сьогодні янголи Божі радіють урочисто на небесах ради пам’яті твоєї святої, ти-бо спас багато людей із диявольської неволі і всю землю нашу просвітив”. “Матір’ю всіх міст по правді стався у державі твоїй Київ, бо в ньому Христос з Отцем і Духом вперше прославлений був твоєю праматір’ю Ольгою та тобою”…
З упевненістю можна сказати, що святий Володимир та свята Ольга були представниками справжньої духовної еліти так званої цивілізації Святої Русі. Православна Церква, розмірковуючи над духовною спадщиною, яку нам залишили ці великі святі, творить духовні цінності, презентує їх своєму народові для оздоровлення та оновлення нашого суспільства, спонукаючи православних християн до активної духовної та соціальної дії.
Великий патріотизм рівноапостольного князя Володимира виявився у постійному піклуванні про державні інтереси, освіту, медицину та соціальну політику. Святий Володимир будував лікарні, притулки для людей похилого віку, відпускав на волю рабів, викуповував боржників та невільників, дбав про хворих і бідних, для яких влаштовував трапези у себе вдома. Митрополит Київський Іларіон писав про князя: “Радуйся, учителю наш і наставнику благо вір’я! Ти у правду зодягнений, міццю підперезаний, в істину взутий, розумом увінчаний і благодійністю, як гривною і прикрасами золотими, красуєшся”.
З прийняттям святою княгинею Ольгою православної віри, в життя українського народу увійшли сила, благодать та енергія святого хреста Господнього. В 955 році у Царгороді княгиня прийняла хрещення і отримала ім’я святої Олени, матері імператора Костянтина, яка знайшла у IV столітті в Єрусалимі Животворящий Хрест Господній. Саме з його частини було вирізано й зроблено менший хрест, яким Вселенський Патріарх благословив новохрещену княгиню Ольгу. На хресті був такий напис: “Оновся Руська земля Святим Хрестом, його ж прийняла Ольга, благовірна княгиня”. З Хрестом Господнім на нашу землю прийшли християнська жертовна любов, прагнення до подвигу, звитяга та духовна мужність.
Мудрість, творча самовідданість, жертовність, пасіонарність властиві характерам святого князя Володимира та святої княгині Ольги. Вони і сьогодні закликають усіх християн до глибокого осмислення власної віри, культури та ментальності. Православна віра, порівняно із західними християнськими цінностями та етикою іудаїзму, які намагалися нав’язати князю Володимиру, несе унікальну духовну свободу, радість Богоспілкування та незнищенну волелюбність українського народу. Поняття духовності, Богопізнання в Православ’ї цілком інакші від поняття духовності у західному християнстві та в іудаїзмі.
Бог у Православ’ї — це не володарювання букви закону, як в іудаїзмі, це не чиста філософська абстракція, це не юридичний закон Римської імперії, де питання ієрархічної церковної влади стоять вище питань соборності, людської свободи та гідності. Бог у Православ’ї — дихання свободи, спілкування у любові, турбота Творця про велич, славу та гідність людського буття. Християни є відповідальними за філософські погляди та практичні шляхи розвитку нашого суспільства та Церкви. Священики, миряни, невтомно пропагуючи інтелектуалізм, схоластику, мертві формули церковного буття, ігноруючи сакраментальний вплив Євхаристії, радість молитви, досвід Живого Богоспілкування, руйнують саме поняття “духовність”.
Православ’ю властиві почуття Божої всеприсутності, внутрішньої свободи, інтуїтивізму. Богословська думка Церкви невід’ємна від сердечного пориву у світ невідомого, таємного, радісного та великого, що збагачує внутрішній світ людини. Формалізм, “буква закону”, схоластика, мертві обрядові поняття — другорядні для православного християнина порівняно з питаннями особистісного творчого пошуку Творця, зустрічі з Богом та радістю Євангельського Одкровення.
Шляхом вивчення власної історії, через розуміння основ православної віри, особливостей життя Української Православної Церкви наш народ шукає й знаходить себе, пізнає своє “серце”, “волю”, “розум” як основу майбутнього розвитку рідної Держави.
Перебуваючи біля Престолу Всевишнього, святий князь Володимир та свята княгиня Ольга залишили нам нетлінні скарби православної віри, Божого розуму та мудрості. Наш народ знову й знову мусить відкривати для себе святих Церкви Христової та їх безцінну духовну спадщину.
