Дмитрівська поминальна субота.
В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.
8 листопада Православна Церква відзначає день святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік). Субота ж перед цим днем отримала назву Дмитрівської. У всіх православних храмах в цей день відбуваються особливі богослужіння, на яких ми молимось про всіх, хто відійшов в потойбічний світ з надією на життя вічне в Царстві Христовому.
Ми віримо в безсмертя людської душі, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по ділам їх, Православна Церква Христова не залишає своїх померлих без молитви. Особливо ж у перші дні після смерті фізичного тіла та в дні загального поминання спочилих. Вірні моляться за близьких своїх на третій, дев'ятий і сороковий дні, а також в дні роковин їхнього переставлення.
Третій день після смерті в православній традиції є канонічним днем поховання спочилого, а також в цей день Церква творить його молитовне поминання. Поминання третього дня здійснюється з декількох причин. По-перше, третій день є днем воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а отже ми молимося Йому, аби Він воскресив і померлого для блаженного вічного життя. По-друге, поминання в цей день здійснюється на честь Пресвятої Тройці (Отця, Сина і Духа Святого), в ім'я Якої був хрещений покійний, і віру в Яку він зберіг до останнього подиху. Також поминання третього дня свідкує перед Богом, що покійний зберігав до своєї смерті три великі чесноти: віру, надію й любов, від яких залежить спасіння людини і без яких воно неможливе.
Існують і інші версії, а саме - на третій день душа остаточно відривається від земного плану буття, повністю переходячи у тонко-фізичний світ. Третього дня після виходу з тіла, як передає нам святий Макарій Олександрійський, душа людини (точніше дух, який має душу - розум, волю та емоції, і живе в тонкому уже, ефірному тілі) проходить митарства (випробування). Цих митарств, згідно із видінням Григорія, учня преподобного Василія Нового, про митарства преподобної Феодори, є двадцять. Митарства, або судилища - це етапи, які долає людина в сфері невидимого простору. Це шлях від земного, фізичного буття, до неба духовного, проходячи який, душа випробовується у тому чи іншому виді гріха.
Далі православна церква здійснює поминання померлого в дев'ятий день, на честь дев'яти чинів ангельських, згідно із вченням святого Діонісія Ареопагіта, котрі, як слуги Царя Небесного, молять Бога сил про помилування новопреставленого. Також у цей день церква благає Господа, щоб зачислив померлого до лику угодників Божих, аби досягти і йому слави ангельської.
Згідно із святим Макарієм, з третього по дев'ятий день (зауважу, що тут часові виміри змінюють свою природу, адже ми розуміємо, що в духовному світі поняття матерії, простору й часу не відповідають значенням земного, грубо-фізичного світу, тому числа тут скоріше символічні) душа людини оглядає місця світлі, "обителі ангельські".
Поминаємо ми наших спочилих і на сороковий день. Згідно із вченням преподобного Симеона Солунського, заупокійні сорокоусти, поминання новопреставленого протягом усіх сорока днів здійснюються на спомин вознесіння Христового, яке сталося на сороковий день після воскресіння, з тією метою, щоби і померлий вознісся назустріч Господу на повітрі духовному, був прийнятий у Царство Боже і там завжди перебував із Богом.
Згідно з святим Макарієм, з дев'ятого по сороковий день ("сорок" - це число всебічного випробування, чотири помножене на десять, де "чотири" - тут "з усіх чотирьох сторін вселенної"; "десять" - символ волі Божої, вираженої в десяти Його заповідях) душа випробує місця "темряви зовнішньої", духовне піднебесся, місця перебування нерозкаяних грішників - демонів. На сороковий же день знову підноситься до Господа, де й визначається згідно з законом Божественної правди щодо свого перебування до другого, славного пришестя Христового. Тому церква й здійснює поминання померлих у цей день.
Нарешті, у роковини смерті спочилого рідні й друзі моляться за нього, виражаючи цим віру, що день смерті людини не є днем знищення, а днем нового народження для вічного життя. Днем переходу людини праведної через віру в Ісуса Христа в інші умови існування, де немає місця земним хворобам, стражданням та смуткові.
Окрім цих днів встановлені ще особливі дні для урочистого загального поминання померлих. Ці дні: субота м'ясопусна, суботи другої, третьої та четвертої седмиць Великого посту, Проводи або радониця, субота перед днем святої П'ятидесятниці, яка іменується Троїцькою поминальною суботою. Крім цього визначено поминати "православних воїнів, що за віру і батьківщину життя на полі брані поклали" в суботу перед днем великомученика Димитрія Солунського (Дмитрівська поминальна) та в день Усікновення глави Іоанна Хрестителя.
Історія встановлення Дмитрівської поминальної суботи така: князь Димитрій Донський народився 8 листопада за новим стилем. В часи його князювання хан ординський Мамай привів на Русь усе своє військо. Благовірний князь прийшов до преподобного Сергія Радонежського за порадою: "Чи йти на боротьбу проти такого сильного ворога?". Преподобний благословив князя словами: "Повинно тобі, государю, попіклуватися про ввірене тобі від Бога христоімените стадо, і з допомогою Його отримаєш перемогу". При цьому дав йому двох монахів: Олександра Пересвіта та Андрія Ослабю.
На Куликовому полі, у 1380 році, великий князь розбив Мамая. Ця блискуча перемога над татарами стала початком визволення Русі від ординського поневолення. Повернувшись з поля битви, князь прийшов до преподобного Сергія. І тут, звершивши поминання ратників, що загинули, запропонував церкві творити поминання убієнних воїнів в суботу, перед днем свого ангела, тобто 8 листопада. З того часу ця субота й стала поминальною. З часом вона втратила своє значення згадування лише воїнів, і стала всезагальною батьківською поминальною суботою, тому в цей день православні християни звершують пам'ять усіх своїх спочилих родичів так само, як і в інші родительські поминальні суботи.
Браття і сестри, ми повинні пам'ятати, що смерть - це таїнство і тайна. Кожна пережита нами смерть близьких - тонка ниточка від нас у інший світ, до Бога. Подумаймо про це нині. Подумаймо про наших родичів та знайомих нам людей, котрі пішли від нас у вічність. Вони пішли, а любов до них і вдячність - залишилися, виявляючись в наших молитвах. Ми свято віримо, що їхні душі не зникли, не розчинилися в небутті. Але вони знають, пам'ятають і чують нас, і радіють кожному прояву нашої любові через молитовну про них згадку до Всемогутнього Бога. Амінь.
Протоиерей Василий. Поминовение усопших. Димитриевская поминальная суббота. Свято-Вознесенский храм, что на Демиевке, ноябрь 2012 г.
