В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Дорогі браття і сестри! Господь наш Ісус Христос прийшов на землю спасти рід людський. Один тільки Він, Єдинородний Син Божий, Ангел Завіту вічного, Умиротворитель всесвіту, Знищувач царства диявола, Володар небесних, земних і підземних, прийдешній Суддя живих і мертвих, Податель всякого дихання, уподібнився, окрім гріха, у всьому людині, смиренно навчав народ на березі Генісаретського озера. Але так як народ тиснув Його, то Він попросив рибалок, які всю ніч працювали і нічого не піймали, увійти до них у човен, що належав Симону Петру, відплисти трохи від берега і так повчав народ.
Спаситель світу, Ловець душ людських провидів в цих рибаках майбутніх апостолів. Це були Симон Петро і сини Зеведеєві - Яків та Іоанн Богослов.
По закінченні проповіді Христос промовив до Симона: "Попливи на глибінь і закинь сіті свої для лову". Але той відповів: "Наставник! Ми працювали всю ніч і нічого не зловили, але за словом Твоїм закину сіті". І закинувши її, він став свідком рясного улову риби, так що навіть мрежі проривалися. Цей чудовий випадок привів рибалок в жах. Симон Петро, відчуваючи свою гріховність і недостойність, в смиренні припав до ніг Спасителя світу і благав Його піти від нього. Але Господь сказав: "Не бійся: відтепер ти будеш ловити людей". Витягнувши човни з рибою на берег, майбутні апостоли залишили все і пішли за Господом. Вони зробилися Його постійними супутниками і проповідниками, а згодом поширили Божественне вчення про спасіння по всьому всесвіту.
Веління закинути сітки - це були слова не простої людини, а Бога, Якому підвладне все творіння. Господь знав, що Петро і його товариші ловили всю ніч і нічого не зловили. Але як Бог Він повеліває Своїй тварі, що живе у воді, наповнити мрежу - і риби по одному слову Господа негайно наповнюють її, являючи себе покірними слугами Того, Кому зі страхом і трепетом служать небесні воїнства і всі святі. Це було диво, яке відчули у своїх серцях апостоли.
Вони побачили в галілейському проповіднику Спасителя світу, що прийшов звільнити рід людський від мучительства диявола.
А чи відчуваємо ми, брати і сестри, у своїх серцях голос свого Творця? Всі ми з вами стоїмо в цьому храмі перед лицем Того ж Бога, перед Яким стояли апостоли. Він вчора і днесь тойже, і на віки (Євр.13:8). Він же постійно стукає у двері нашого серця. Від нас самих залежить прийняти Його або ж віддалитися "на країну далече", до іншого ловця - згубника душ людських, диявола. Огрубілі від гріхів серця не можуть вмістити слова Божественного Вчителя: "Слідуйте за Мною". І це відбувається з однієї причини: вони ж темряву більш полюбили, як світло.
Ми з вами часто робимо не так, як робили святі апостоли, і прагнемо своє життя влаштувати не за покликом Божим, не по Його святой волі, а за своїми гріховними нахилами. І тому при малих наших життєвих невдачах ми втрачаємо рівновагу, гірко скаржимося і готові навіть нарікати на Бога. І навпаки, коли в нашому житті буває все благополучно, то ми стаємо самовпевненими гордецами, думаючи, що наше благополуччя залежить від нашого вміння, а не від Бога, що милує і спасає.
Перебуваючи в такому жалюгідному стані, ми не тільки не возсилаємо Богу подяку, але і забуваємо про повсякденну молитву, яка є дуже корисною для душі. А це, в свою чергу, робить нас нездатними до сприйняття Божественної істини. Адже наше серце ніколи пустим бути не може. Якщо тільки ми його не заповнимо молитвою і добрими роздумами та вчинками, то диявол заповнить його своїми кепськими думками і побажаннями; тоді душа наша станє не храмом Духа Святого, а вертепом розбійників. І добре ще, якщо ми вчасно зуміємо видалити зі свого серця злого духа з його мерзотою і нечистотою і звернемося до єдиного Лікаря душ і тілес - Бога. Але якщо вже гріх встиг повністю полонити нашу душу і взяти гору над нашою волею, то тут потрібно вже особливий вплив рятівної благодаті Божої, щоб повернути нас на покаянний шлях, інакше ми, віддані власним страстям, силам і засобам, безповоротно загинемо.
Ось чому ми повинні постійно стежити за собою, за своїми думками, справами і побажаннями і всіляко уникати того, що ображає Бога і видаляє Його з нашого серця. Дуже часто ми по своєму самолюбству вважаємо самих себе не гірше інших людей і з цієї причини прагнемо вибачити себе, виправдати свої гріховні справи, хоча в нашій душі ховаються і діють різні похоті і пристрасті.
Нехай, браття і сестри, збереже Господь кожного з нас від такого страшного стану. Нам з вами не слід забувати, що і щастя і нещастя в житті нашої, успіхи та невдачі в справах - все це будується і благословляється Богом для нашого ж спасіння.
Тому будемо, подібно галілейським рибалкам, у всьому покладатися не на себе самих, а на всемилостивого Бога і приймати все - чи буде це заохочення або напоумлення - як від руки Божої, тому що і те, і інше в промислительному про нас плані Божому буде служити нам до досягнення життя вічного. Любов і милість до нас Господа, правда Його нехай буде для нас дорожче всіх благ земних. І тільки тоді ми з вами зможемо сказати словами апостола Павла: "Подвигом добрим змагався, віру дотримав, а тепер мені готується вінець правди, який поверне мені Господь Бог в день той". Амінь.
Протоиерей Василий. Проповедь в Неделю 18-ю по Пятидесятнице. Свято-Вознесенский храм, что на Демиевке, октябрь 2012 г.
