В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Дорогі браття і сестри! Сьогодні Євангеліє відкриває перед нами важливу Божественну істину, яку ми повинні не тільки знати, але і втілювати в своєму житті. Одного разу до Спасителя підійшов один законник і запитав Його, яка найбільша заповідь у Законі. Господь відповів йому, що перша і найбільша заповідь у Законі є: Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки.( Лк.10:27; Мф.22:40). Таким чином, недостатньо знати лише про Бога і вірити в Нього, необхідно любити Його всім серцем, всією душею і всім розумом. Любити Бога ми повинні через свої повсякденні добрі вчинки, тому що Богові ми зобовязані своїм буттям і життям своїм. Любити Бога спонукає нас вже саме знання про наше створення. Подивіться: що заставило великого Художника створити нас, як не Його благість? Господь створив людину дуже красивою, дав їй прекрасне тіло, дав їй душевні і тілесні почуття, завдяки яким люди розуміють одні одних і підтримують взаємне спілкування. І в цьому - безконечна благість і любов Божа до людей.
Безмежна любов і Премудрість Божа поставили людину вище всіх створених істот і надали їй право розпоряджатися всім і господарювати в цьому світі. Господи, "що є людина, що Ти пам'ятаєш про неї, і син людський, що Ти опікуєшся ним? Ти створив його мало чим меншим за ангелів, славою й честю увінчав його. І поставив його над творінням рук Твоїх; все підкорив під ноги його!" ( Пс.8:5-7) - викликує святий псалмопівець Давид. Цього одного, здається, достатньо, щоб спонукати нас любити Бога, Який створив нас з такою премудрістю; Він найбільше достойний нашої любові та вдячності.
Любити Бога спонукають нас величні благодіяння Божі до людини, яка відпала від Бога. Коли Адам згрішив, то любов Божа не залишила його, нещасного, без утіхи. Бог після падіння людини обіцяв послати для визволення Сина Свого, Який примирить злочинця з правосуддям Божим і поверне йому втрачений рай. І цю обітницю Бог повторював кілька разів через своїх пророків.
Але коли плем'я людське збільшилось і утвердилось у нечистоті, тоді Господь вибрав собі особливий народ, з якого і повинен був народитися Спаситель світу. Цьому народу Бог надав особливу милість, охороняючи його від усіх ворогів його. Він чудесним чином визволив його від єгипетського рабства і перевів через море, підвищив перед усіма іншими народами і племенами.
І ось народився Спаситель світу. Він ходив по землі і вчив людей істинного богопізнання і шануванню, перетерпів різні муки і хресну смерть, приніс Себе в жертву за гріхи наші і Своєю смертю примирив людину з Богом. Після Свого Воскресіння Він з любові до людини обіцяв перебувати з нами до кінця віку, обіцяв воскресити нас і упокоїти в світлих обителях Своїх. Ним влаштовуються і будуються царства земні, Він охороняв і до сьогодні охороняє Святу Церкву Свою від всіх спокус і бід, якими вороги християнства притісняють її. Про кожну людину з дня її народження і до гробу Бог піклується, наставляючи нас на справи Йому угодні, охороняє від небезпеки, нагороджує за добро і карає за зло. Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю: це є перша і найбільша заповідь ( Мф.22:37-38). Нічого і нікого ми не повинні любити більше, ніж Бога. Він один тільки може подарувати нам щастя не тимчасове, а вічне.
І здавалось би люди повинні були би відповідати взаємною любов'ю на безмежну любов Божу до нас. Але насправді виходить все навпаки: люди настільки полюбили цей світ з гріхами, що про Христа і думати не хочуть, не те що любити Його! Добровільно віддаляють себе від Нього, не хочуть віддавати Йому достойної честі і поклоніння. А лише один тільки Христос достойний з нашого боку сердечної і глибокої любові, і про це люди дізнаються, коли будуть помирати. Тоді все, що ми тепер любимо, залишиться, відвернеться, втече від нас; один тільки Христос нас не залишить ні до смерті, ні після неї. Достойні всякого жалю ті люди, які не люблять Христа, Свого Творця і Відкупителя, Який дав життя всьому людському родові. Якщо ти не любиш Христа, то і він не буде любити тебе, а без Його любові ти - загибла людина. Якщо Христос тебе не любить, то для чого ти повинен очікувати в цю тяжку годину, коли будеш помирати, коли душу твою будуть забирати від тіла твого, коли злі духи оточать тебе, коли з'явишся на Суд Божий? Тоді диявол заволодіє тобою, і ти будеш належати йому. Він намагається схилити людину до чогось тимчасового і тлінного. і радіє, коли ти не любиш Христа. Чи не підкориться волі диявола п'яниця, який завжди тягнеться до вина, чи той, хто любить гроші і заради них кривдить ближнього? Полюби, людино, Христа всім серцем і не люби нічого іншого в світі, якщо хочеш, щоб Христос любив тебе, охороняв тебе і спасав від різних бід у цьому житті і від загибелі в житті майбутньому!
Друга заповідь, вказана Спасителем, подібна до заповіді про любов до Бога, - полюби ближнього твого, як самого себе. Цією заповіддю Господь вказує нам, яким принципом ми повинні керуватися в цьому житті по відношенню до тих людей які знаходяться поряд з нами. Не справедливості чи помсти ми повинні шукати, а виключно любові. Тому що тільки любов спроможна привести до досконалості і задовільнити наш внутрішній пошук в прагненні до Бога, до життя райського. І перші християни зберігали цю заповідь Господню в точності, і було у них за словом Божим, одне серце і одна душа, нічого не вважали вони своїм. Вони охоче продавали себе в рабство, щоб звільнитися від оков рабства ближнього. Християн завжди, у всі часи розпізнавали по тій властивості, яка іменується любовю. Ось як про це вчать святі отці церкви:
Єфрем Сирійський. Коли єднаємося одне з одним незаздрісністю, простотою, любов'ю, миром і радістю, - то поступ ближнього вважаємо своїм власним поступом і водночас його немочі, нестатки й скорботи сприймаємо як власне лихо, - тоді стаємо здатними сповнити закон Христа. Ось істинно ангельське життя!
Авва Доротей. Уявіть коло, з центра якого виходять радіуси-промені. Що далі від центра вони відходять, то більше розходяться й віддаляються один від одного; і навпаки: що більше наближаються вони до центра, то ближчими стають поміж собою. А тепер прийміть, що коло - це наш світ, центр кола - Бог, а прямі лінії (радіуси), що виходять з центра чи сходяться в ньому, - це життєві дороги людей. Отже, і тут те ж саме: наскільки глибоко входять святі в середину кола, бажаючи наблизитися до Бога, настільки за мірою входження вони стають ближчими до Господа й одне до одного... Так само можна тлумачити й щодо віддалення від центра. Віддаляючись від Господа ... тією ж мірою віддаляються й одне від одного, і наскільки взаємно відмежовуються, настільки й від Бога відходять. Такою є і властивість любови: як далеко ми перебуваємо поза нею і не любимо Господа, так кожен віддалений і від свого ближнього. Якщо ж возлюбимо Господа, то як наближаємося в любові до Нього, так поєднуємося з ближніми і так поєднуємося з Богом. Тобто: чим більше людина вправляється у милосерді і любить людей, тим більше наближається до Господа, і чим більше людина відчуває серцем особистісне Божество, тим більше любить людей.
Преподобний Ісаак Сирійський. Мене запитали: що таке любляче серце? Я відповів: коли серце чоловіка палає, вболіваючи за все творіння: за людей, за птахів, за тварин, за демонів. Згадуючи про них чи поглянувши на них, такий чоловік умивається слізьми. Його серце стискається великим і сильним жалем та зворушується неабияким терпінням. І несила такому чоловікові зносити, чути чи бачити ані найменшої кривди, ні печалі, від яких страждає сотворіння. Тому і за безмовних, і за ворогів істини, що дошкуляють йому, він повсякчас посилає молитву, просячи, щоб зберегтися їм та бути помилуваними. А також з великим жалем молиться він і за найнікчемніші створіння, бо цей жаль невичерпно породжується в серці чоловіка, уподібнюючи його у всьому до Господа.
Помолимось, дорогі браття і сестри, Господу, щоб Він допоміг і нам в точності виконувати ці дві найбільші заповіді - про любов до Бога і ближніх - і таким чином, через виконання їх, сподобитись вічного спокою і радості в майбутньому житті вічному. Амінь.
Протоиерей Василий. Проповедь в Неделю 15-ю по Пятидесятнице. Свято-Вознесенский храм, что на Демиевке, сентябрь 2012 г.
