Для усіх православних християн з 3 березня розпочався період Великого Посту, який триватиме до Світлого Христового Воскресіння (20 квітня). Наша редакція звернулася до протоієрея Діонісія Мартишина, доктора богослов’я, завідувача кафедри православної культури та теології МАУП, доцента Київської духовної академії, щоб він окреслив важливі духовні аспекти Великого Посту для християнина.
Розмірковуючи над значенням Великого Посту для духовного життя православного християнина, треба підкреслити, що Великий Піст — це період духовного та богословського збагачення. Сучасна людина у часи всіляких політичних криз, економічних потрясінь й духовних катастроф, як ніколи, зголодніла за живим словом Живого Бога. Тому я вважаю, що під час Посту важливо не лише постувати, а й глибше занурюватися у Слово Боже, розмірковуючи над богословською скарбницею Православної Церкви.
Багатьом прихожанам, які не можуть суворо дотримуватись Посту за станом здоров’я, треба більше приділяти уваги духовному зростанню: спогляданню, читання богословської літератури. Таким чином, за сорок днів Посту вони мають чудову можливість отримати для себе певний духовний зиск, прочитавши більше книжок богословського спрямування, ніж в інші місяці року.
На мою думку, на кожному столі християнина у Піст мають лежати книги Святішого Патріарха Кирила «Таємниця покаяння. Великопісні проповіді», Блаженнішого Митрополита Володимира «Помилуй мя, Боже помилуй мя», митрополита Каліста (Уера) «Православний шлях», протопресвітера Олександра Шмемана «Великій Піст», протоієрея Олександра Меня «Поради на Великий піст», професора Павла Євдокимова «Етапи духовного буття», «Незбагненна Божа любов», професора Олів’є Клемана «Духовна автобіографія».
Великій Піст — духовний шлях пізнання Бога. А це, перш за все, збагачення власного внутрішнього досвіду духовного буття, пошук самого себе, творче філософське й інтелектуальне сходження вгору — до Богопізнання. Під час Посту важливо оновитися душею, тілом і розумом, осмислити власне життя, намітити певні цілі, сформувати стратегію руху і напрямку. Саме цьому нас навчає богословська думка Православної Церкви.
Духовне життя людини — це шлях до спасіння, це постійна нескінченна боротьба за справжнє, повноцінне, цілісне буття в Бозі, без жодних метафізичних зумовленостей, ідеологічних чи націоналістичних перекручень, бабських забобонів, усіляких відходжень від Істини. В цьому й полягає особливе значення періоду Великого Посту, коли ми кожної неділі, згадуючи події із життя святих, святкуючи, відзначаючи важливі дати церковної історії, наближаємося до справжнього Богопізнання, дякуємо Отцю Небесному за духовну радість, земне щастя й випробування.
Варто завжди пам’ятати, що богослов’я Церкви — це не мертвий матеріал семінарських конспектів, академічних роздумів богословів, це, перш за все, вічне актуальне слово Творця Всесвіту, звернене до кожного християнина та усього людства загалом. Мені здається, що саме у Великій Піст відчутно весняне оновлення духа, радість живого Богоспілкування. Духовне життя християнина: сповідь, святе Причастя, храмова та домашня молитва, подяка Богові, постійні роздуми над Словом Божим, міркування над буттям та викликами сучасного світу є динамічним шляхом духовно-морального, інтелектуального, богословського зростання.
У житті Церкви закладені величезні потенційні інтенції розгортання повноцінного, цілісного людського буття. Мусимо пам’ятати, що у певні періоди історії церковна думка може стати новим імпульсом соціальної та духовної динаміки розвитку усього суспільства. Якщо в історії Вселенських Соборів ми споглядаємо динамічні явища розвитку богословської думки і парафіяльного буття, то й у ХХI сторіччі нашому погляду мають відкритися не менш яскраві сторінки розвитку величі Церкви і сили благодаті Святого Духа. Святе Письмо закликає нас: «Завжди радійте. Безперестанно моліться. За все дякуйте: бо така про вас воля Божа у Христі Іісусі. Духа не вгашайте. Пророцтва не зневажайте. Все досліджуйте, доброго держіться» (Фес. 5:16–21). Внутрішні ресурси Церкви невичерпні, про це пишуть і святі отці, і видатні богослови християнства, свідчать факти сучасності. Звідси органічно випливає і особлива відповідальність кожного християнина за можливість передання живої віри молоді та наступним поколінням. Адже православні християни у сучасному соціумі мусять бути свідками Божої мудрості, любові та турботи, а не войовничими невігласами темного «середньовіччя», радикальними фанатиками від обряду і марновірства.
Наше суспільство прагне живого, полум’яного, сучасного, зрозумілого слова про релігійну віру, пошук Бога та духовне буття, яке, на жаль у великому дефіциті у сучасній церковній проповіді. Не можна розмовляти з сучасною людиною про церковне буття лише мовою катехізису XIX сторіччя. Динаміка життя богословської думки — складна, багатогранна та різноманітна. Змінюються покоління людей, які живуть на планеті, їхня ментальність, світосприйняття, а, отже, і Церква мусить це враховувати, звертаючись до сучасників. Церква — це живий Боголюдський організм, який розвивається в історії, соціумі та культурі. Наші пращури мудро застерігали: «Без Бога – ні до порога!»
Тому, під час Великого Посту постійно читаймо Євангеліє, послання святих апостолів, перечитуймо богословські книжки, думаймо над життям святих подвижників Церкви Христової і творчо осмислюймо філософську та історичну літературу, присвячену релігійному шляху людства — шлях до храму віри, надії, любові, шляху до спасіння у вічності.
Враховуючи останні події у житті нашого багатостраждального народу, крокуючи шляхом Великого Посту, важливо пам’ятати слова нашого українського генія, поета Тараса Шевченка:
«Смирітеся, молітесь Богу
І згадуйте один другого.
Свою Україну любіть,
Любіть її… Бо время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть».
