Я найдзвичайно вдячний Богові за можливіть побувати у Святій Почаївській лаврі в дні урочистостей з нагоди святкування Почаївської ікони Божої Матері. У свідомості простого паломника надовго залишаться спогади про потужні життєстверджувальні піснеспіви лаврських хорів, богослужіння, які підносять до небес, безліч людей, які ночували в коридорах готелю, просто неба на газонах, на підлозі у храмах, бажаючи доторкнутися до Божественної справи нашого спасіння, небесна краса нового Свято-Преображенського храму, який засяяв своєю вишуканою величчю, викликаючи захоплення всіх, хто міг це бачити на власні очі, організованість і масштабність лаврського господарства, яке покликане забезпечити одночасне перебування і харчування понад 12 тисяч людей з багатьох куточків України, Румунії, Молдови, Польщі, Прибалтики та ін. країн В той же час я не памятаю бодай одного богослужіння у храмах Лаври, яке не супроводжувалося б криками, вигуками, стражданнями нещасних людей, які прагнули вирватися з полону ворогів роду людського. Духовна битва за душі людські тут особливо помітна і відчутна. Абсолютно закономірно Свято-Успенська Почаївська Лавра стала найбільшою правлославною святинею сучасної України, авторитет і значення якої для духовного зцілення людей неможливо переоцінити.
Пізнім вечором 5 серпня у Свято-Троїцькому храму відбувалося богослужіння, яке не значилося у календарі святкових урочистостей і яке було невідоме більшості паломників Лаври. Саме в цей святковий день Господь покликав до себе душу вірного його чада, колишнього настоятеля Свято-Вознесенського храму на Деміївці протоієрея отця Мефодія (Фінкевича). Коли наступного ранку у центрі Cвято-Троїцького храму я побачив білу домовину зі спочилим священником, я ще не знав, хто це був, але не міг не звернути увагу на його світлі, наче прозорі руки, що самі світилися. Біле оздоблення домовини і вбрання покійного ніяк не навіювали траурного смутку, який завжди мав місце при похованні простих людей. Я не втримався, щоб не запитати ім’я покійного і, почувши ім’я протоієрея Мефодія, у мене перехопило подих. По милості Божій я одержав можливість провести в останню путь нашого улюбленого батюшку і духовного наставника, який все своє свідоме життя присвятив служінню Богу і людям, а наприкінці 2010 року за покликом душі і з благословення Предстоятеля Української православної церкви обрав свій подальший життєвий шлях до прославленої Почаївської лаври. Прихожани Свято-Вознесенського храму, хто знали отця Мефодія, його духовні чада, передавали йому записки з проханням молитв і щиро переживали за стан його здоров’я, коли батюшка занедужав. Прощаючись з о. Мефодієм у такому святому місці, я жиро дякував Господу за Його милість і просив у батюшки прощення за себе і за всіх його деміївських чад, які ще не знали про завершення його земного життя у такий великий день.
Літо 2015 року видалось рекордно спекотним в Україні і за її межами. Почаїв не був винятком, але саме на час поховання батюшки пішов густий і щедрий дощ. Ми не мали парасольок і промокли, але то було не важливо. Батюшку поховали на тому самому монастирському кладовищі, де у свій час приймав хворих і нужденних і був похований славнозвісний о. Амфілохій Почаївський і де зараз не змовкають молебни і панахиди на його могилці.
Перед від’їздом з Почаєва я знову помолився біля могилки о. Мефодія, який довічно поєднав Свято-Вознесенський храм на Деміївці зі Свято-Успенською Почаївською лаврою. Вічна пам'ять і Царство Небесне Вам, батюшка Мефодій, ми будемо завжди молитися за Вас і просити Господа про помилування всіх нас.
р. Б. Віктор
